Зараз я навчаюся в одинадцятому класі. До цього часу , як і всі інші, встигла прочитати, проаналізувати багато художніх творів, у тому числі з програм шкільного курсу світової та української літератур. Деякі з них мене вразили, інші ж - залишили байдужою, проте стосовно кожного з них я маю власну думку. Тож моїм завданням була критика шкільної програми щодо творів про кохання та пропозиції,  які твори були б доречні для прочитання та вивчення моїм одноліткам. 

      Оскільки головна тема уроку - "Гранатовый браслет" Купріна та "Три зозулі з поклоном" Тютюнника, то для початку розглянемо саме їх. Я опитала своїх друзів та товаришів, співставила їх думку із власною - і можу сказати, що в кожному з цих творів, дійсно, є моменти,  які можна піддати критиці.

"Гранатовий браслет"

      «Любовь должна быть трагедией.Величайшей  тайной  в  мире!Никакие жизненные удобства, расчеты и компромиссы не должны ее касаться.» -  така фраза прозвучала з вуст одного з головних героїв "Гранатового браслета" , і саме вона характеризує  більшість творів курсу 11 класу .

             Питання не в тому, що взаємовідносин, описаних у творі, не існує в реальному житті, а в тому, що література формує людину, створює призму, через яку шістнадцятирічні підлітки дивляться на цей світ, дає їм певне трактування процесів, які відбуваються навколо, і, чесно кажучи, згадавши слова княгині Вєри, я відчуваю холодне тремтіння. «В эту секунду она поняла, что та любовь, о которой мечтает  каждая женщина, прошла мимо нее», - саме це відчуває людина, яка прожила з чоловіком  не одне десятиліття в мирі й щасті, з чоловіком,  який заради її інтересів переступив через себе, пішов на жертву, але без реклами,  без болю для коханої, не викликавши в неї відчуття провини. Тепер давайте поглянемо  на почуття, яке Олександр Купрін називає істинною любов’ю: «…мечтами о Вас... сладким бредом». Просте бажання нової дози гормону радості, яке закінчується  трагедією для того,  на кого спрямована сила такого почуття.

            То як же дівчина повинна сприймати любов: як тонкий психологічний контакт, спорідненість душ, здатність піти на певні жертви заради коханої людини чи як сліпе бажання, страждання, пристрасть, яка палить серце?!

ПОРА  припинити розказувати дітям казочки про принців на білих конях !!!

НАСТАВ ЧАС розповісти про реальне життя, про щоденні походи на роботу, пояснити,  як не зійти з розуму в цій рутині, навчити виживати в сучасному суспільстві.

          Проблема «Гранатового браслету» у тому, що цей "романчик" не спонукає  людину до роздумів, до пошуку себе – він створений лише для того, щоб викликати емоції, замінити реальне життя тому, хто не спроможний жити справжнім . 

"Три зозулі з поклоном"

      Якщо з творчістю Олександра Купріна я не знайома, то ім'я Григора Тютюнника для мене вже відоме зі шкільного курсу української літератури. Це відомий письменник, твори якого є визнаними як серед професійних критиків, так і серед звичайних читачів. Цього року мені довелося прочитати "Три зозулі з поклоном". Що я можу сказати?

       Чим хороший твір відрізняється від пародії на літературу? На мою думку, різниця  полягає у відповідності твору життєвим обставинам. Події, які відбуваються у літературному шедеврі, допомагають людині зрозуміти життя, сформулювати власні висновки. У той самий час пародія лише підживлює ілюзії, популяризується за рахунок людських комплексів, нереалізованих бажань тощо.

       Питання в тому, що людська душа містить величезну кількість різноманітних пристрастей, емоцій, почуттів, нездійсненних мрій, нав`язливих ідей,  параной… Місія письменника у цьому світі – допомогти людині розібратись у всьому цьому хаосі аспектів. Іноді з’являються лікарі, подібні до наших, – лікарі, які, не дивлячись на власний талант до  цього ремесла,  лікують не саму хворобу, а лише її симптоми, тим самим лише погіршуючи стан хворого. Так і народжуються утопії, подібні до «Трьох зозуль з поклоном» Григора Тютюнника.

   Кохання, змальоване автором, незвичайне, адже персонажі цієї історії сягають таких вершин душевної чистоти, вірності, щирості, відкритості, що це викликає  певне відчуття фальшивості й змушує задуматись над достовірністю описаного у творі. Як тільки ти починаєш думати не про власні емоції, перестаєш на них зациклюватись, стає очевидною нереальність описаних персонажів,  викривається омана, у яку вводить, без сумніву, талановитий автор.