У програму 11 класу для позакласного читання включені два твори, які мають назви «Три зозулі з поклоном» Г. Тютюнника та «Гранатовий браслет» І. Купріна.  Але я одразу віднісся до них із скептицизмом, тому що завжди так відношусь до творів подібного змісту, бо вважаю, що таке високе почуття не можна передати на папері. Це потрібно відчути, лише потім про нього читати та говорити. Хоча це все одно фантазія, і тому їх читають або ті, в кого не було кохання, або у кого не вдається налагодити стосунки  у цьому плані. Мені було б цікаво дізнатись з цього приводу ваші думки.

          То що є кохання? За словами «Вікіпедії»,- почуття приязні одного суб'єкта до іншого.

Сьогоднішня наука створила теорії виникнення кохання. Це почуття ділять на види. Наприклад:ерос, філія та агапе. Ерос - тілесне кохання, філія - дружба, кохання альтруїстичного характеру, та агапе – щось посереднє між еросом та філією. Але я вважаю, що це зовсім різні почуття. Адже у всіх людей кохання є об’єднанням всіх термінів, що приводить наука.

         Чи можна керувати цим почуттям? Я знайшов відповідь і на це питання. Так, з'ясував, що можна себе налаштувати на те, що ти кохаєш людину, також і навпаки. Але навіщо навіювати собі цю брехню? Адже заборонити собі кохати - це, приблизно, те ж саме, що не дозволити людині харчуватись, рослинам рости, птахам літати. Тому я вважаю, що кохання або є, або його немає взагалі. І ніякої терплячості.

         Саме така ситуація спостерігається у творі «Гранатовий браслет». Віра Миколаївна Шеїна була одружена з Василем Львовичем. Одного разу, нічого не підозрюючи, Віра отримує пакунок із золотим гранатовим браслетом. Вона згадує, що їй колись писав листи загадковий Г.С.Ж.

 Її це насторожило, і тому вона звернулась за порадою до чоловіка. Після цього Василь Львович зі своїм братом вирішили нанести візит цьому «загадковому» шанувальнику. І раптом дізнається про те, що цим шанувальником є Желтков і кохає його дружину уже СІМ років! Якою б була ваша реакція на це? Мабуть, як мінімум, була б бійка. Але ж ні, Шеїн сказав: «Я відчуваю, що є присутнім при якійсь величезній трагедії душі... Він кохав тебе, а зовсім не був божевільним. Я не спускав з нього очей і бачив кожен його рух, кожну зміну його обличчя... Для нього не існувало життя без тебе. Мені здавалося, що я присутній при величезному стражданні, від якого люди помирають, і навіть майже зрозумів, що переді мною мертва людина...»

 Я вважаю, якщо у Василя Львовича виникли такі думки, то він однозначно розуміє, що його дружину кохали сильніше за нього, і все, що лишилось від того істинного кохання його дружині,- це холодне тіло Желткова та її самотнє серце.

 Отож бачимо, що внаслідок терпимості зруйнувалось не тільки кохання, а й життя молодого чоловіка.

         Така ж сама ситуація терпимості спостерігається у творі «Три зозулі з поклоном». Син студент, повертаючись додому, часто помічає на собі погляд Марфи Яркової. Він вирішив розпитати про це в матері Софії. І тут вона розповіла про нещасливу історію кохання "маленької Марфи", яка дуже кохала Михайла, його батька. Її кохання було тихим і непомітним. Коли ж вона приходила на посиденьки, то Михайло не звертав на неї уваги. Коли він зник із села, вона кожен місяць чекала його листів, хоча й знала, що вони не для неї. Марфа це добре розуміла і могла лише пригортати до себе той паперовий конверт і дякувати за це поштарю. Вона продовжувала його кохати, так і зоставшись самотньою. Софія це усвідомлювала, але жила своїм життям, виховуючи сина.

           Отож в обох творах ми маємо схожий трагічний кінець, причиною якого є терпимість. Якщо кохати, то кохати, а якщо ні - то лишається тільки страждати.

      І на кінець хочу продемонструвати, що може бути, якщо у коханні буде надмірно терпимості. Фрагмент з комедійного фільму Вуді Аллена "Кохання та смерть". Приємного перегляду.

Власне враження:

-Чесно кажучи, я нейтрально віднісся до обох творів. Причиною цього є моє прискіпливе ставлення до творів на таку тематику та скептичні погляди по відношенню до кохання, змальованого авторами.